Офіційний портал
Запорізької міської влади

69105, м. Запорiжжя, пр. Соборний 206


V. Розвиток освіти у Запорізькому краї кінець XVIII – початок ХХ ст. Суспільно-політичний рух , культура Запорізького краю на початку ХХ ст.

Освіта у Запорізькому краї кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.

Перше покоління поміщиків Запорізького краю (особливо з колишньої запорізької старшини) поважало вченість та вважало за необхідне дати синам освіту для того щоб вони могли зробити успішну кар'єру. Хлопців намагалися відправити до пансіонів та гімназій, при нагоді запрошували іноземців (але ті самі досить часто мало знали бо були з майстрових), за нестачі коштів до дячків (навчали грамоті та основним правилам арифметики). Для дівчат вважали достатнім навчитися читати і писати. У нового покоління освіта не була у пошані. Її вважали потрібною лише для німців та попівських дітей, але за звичкою продовжували відправляти дітей на навчання до Катеринослава, Харкова, Москви.

За таких обставин ініціатива створення освітніх установ у краї належала державі. У 1770 р. у Олександрівській фортеці відкрилася батальйонна школа де навчалися солдатські діти від 7 до 15 років. Для школярів було відведено спеціальне приміщення. Нагляд та контроль знань учнів, що навчалися за спеціальною програмою (вивчали порядок військової служби, військові устави, грамоту, арифметику, навчалися барабанному бою та грі на флейті), був покладений на коменданта фортеці. Водночас у школі навчалося 15-20 дітей. Школа проіснувала до початку ХІХ ст.

12 березня 1808 р. у Олександрівську було відкрите повітове училище, при ньому незабаром почало діяти приходське училище, як підготовчий клас для вступу до повітового училища. У 1823 р. у Олександрівську було два повітових училища На середину ХІХ ст. додався ще й пансіон благородних дівиць. На цей час у цих трьох навчальних закладах навчалося 113 дітей. У 40-х роках ХІХ ст., чи не вперше у Російській імперії, поміщик Олександрівського повіту Д. Т. Гнєдін відкрив у своєму маєтку народну школу для кріпосних дітей.

Освіта, наука Запорізького краю у другій половині XIX ст.

У другій половині ХІХ ст. Запорізький край стає осередком розвитку освіти, поширення педагогічних технологій та підготовки педагогічних кадрів. Це стало результатом земської реформи, адже земствам було доручено опікування освітою. Земства розуміли, що розвиток освіти є запорукою подальшого розвитку суспільства.

Перша перевірка показала, що у краї не вистачало вчителів, вони були погано підготовлені. Одним з перших кроків стало проведення вчительських з'їздів для того щоб вчити могли покращити підготовку, поділитися досвідом (проводилися показові уроки, обговорювали нові методи). У 1867 р. перший такий з'їзд було проведено у Гуляйполі. Ініціатором цих з'їздів став Микола Олександрович Корф (1834-1883), активний земський діяч. На них прибували вчителі з усієї імперії.

У 1882 р., повернувшись з-за кордону, Корф починає влаштовувати у краї недільні школи. Земства витрачали досить великі суми на будівництво і утримання шкіл. Викладали Закон Божий, читання, письмо, арифметика. Разом з земськими у краї існували одно і двокласні початкові школи, вищи початкові училища, з 80-х років церковно-прихідські школи. Свої власні школи та центральні училища були у молочанських німецьких колоніях (з 1866 введене вивчення російської мови). Свої школи створювали болгари, у 1875 р. навіть відкрили для підготовки вчителів болгарське Преславське училище у Бердянському повіті.

Розвиток економіки вимагав підготовки професійних кадрів, для цього були потрібні спеціальні учбові заклади. Створення у Запорізькому краї ремісницького училища було пов'язане з прізвищем Дмитра Титовича Гнєдіна (1818-1885). Він заклав свій маєток у с. Олександрівка і вніс 35000 крб. на будівництво училища, розроблялися навчальні програми та статут. У 1883 воно було відкрито під назвою” Товариство покращення народної праці”. Приймали бажаючих з 14 років, що закінчили народну школу. Вчилися 4 роки: 2 – у класах( мова, фізика, арифметика, механіка, народне господарство); 2 – у майстернях (готували ковалів, слюсарів, теслярів і т. д.).

На другу половину ХІХ ст. приходиться початок освітньої та народознавчої діяльності Я.П. Новицького. З 1868 р. він вчителював у Вознесенській школі, почав збирати легенди, перекази, розповіді. Налагодив стосунки з М. Драгомановим, його праці виходили у збірках які видавав М. Драгоманов (1876). Пізніше Я.П. Новицький був звинувачений в українофільстві, на деякий час йому заборонили викладати. У 1880 р. він повертається до вчителювання у Олександрівському повіті, обирається попечителем шкіл. Продовжує вивчати історію нашого краю, багато подорожує. У 80-ті роки до подорожей Я.П. Новицького приєднався Д. І. Яворницький. Давня історія нашого краю починає цікавити археологів (Забєлін, Самоквасов, Уваров).

Суспільно-політичний рух у Запорізькому краї у 1900-1917 рр. Культура Запорізького краю на початку ХХ ст.

Економічний розвиток Запорізького краю на початку ХХ ст. здавалось не віщував великих соціальних потрясінь. На наш край не вплинула економічна криза початку ХХ ст., адже місцева промисловість була переважно пов'язана з сільським машинобудуванням яке більше залежало від місцевих врожаїв ніж від міжнародного економічного становища. Підприємства збільшували виробництво, накопичували капітали, поширювали збут.

Соціальний розвиток теж не викликав занепокоєння. Ще у 1882 р. прийнято закон про регламентацію праці підлітків на фабриках, для нагляду створені фабричні інспекції. Вона слідкувала щоб підлітки працювали не більше 6 годин на добу, не допускали нічної роботи для дітей та жінок, діти до 12 років до роботи не допускалися, до 15 років з дозволу фабричного інспектора.

У червні 1886 р. прийнято фабричне законодавство регламентуюче правила найму робітників і нагляду за промисловим виробництвом спеціальними фабричними інспекціями. За порушення законодавства інспектору надано право накладати на порушників підприємців штраф до 100 крб. та арештовувати їх на строк до 1 місяця. Інспектор мав контролювати щоб робочий день не перевищував норму, понаднормова робота оплачувалася, зарплата видавалася вчасно та виключно грошима (за кожне порушення штраф до 500 крб.). Затримка зарплати надавала робітнику право звернутися до суду та відшкодування там навіть моральних збитків (двомісячний оклад). Штрафи робітників були чітко оговорені, йшли до спеціального фонду з якого могли, лише за згодою інспектора, використовуватись тільки на користь робітників. Такого прогресивного фабричного законодавства Європа не знала. Значного поширення набуває страхування.

Рівень добробуту робітників краю був досить високим, кваліфікований робітник отримував 90 і більше карбованців на місяць (чиновник 30-40 крб.), чорнороб у день від 80 коп. до 1 крб. 40 коп., слюсар 2.20 2.50. У той же час пуд м'яса коштував 6 крб., крупи 2.50, оселедців 4, картоплі 35 коп. Добрі чоботи 6 крб., лакові 9, гарний костюм-трійка з англійського сукна 17 крб., з гіршого 7 крб.

У робітників з'явився статок і вільний час. Вони почали більше читати, виписувати газети, ходити до клубів. Читаючи про страйки в Європі вони стали розуміти, що свій добробут потрібно захищати. Кваліфіковані високооплачувані робітники були схильні робити це у рамках закону, але становлення професійного робітничого класу у краї лише розпочиналося. Значна кількість робітників не поривала зв'язків з селом та землею. До фабрик їх привела необхідність заробити гроші на підтримку свого господарства. Зрозуміло, що їх кваліфікація була низькою. Вони менше отримували, їх часто штрафували бо вони не звикли підкорятися трудовій дисципліні. Це була більш рішуча, активна, хоч і мало організована сила. Поширення серед робітників набувають соціал-демократичні ідеї, але й тут був поділ на тих хто був прибічником рішучих дій і тих хто надіявся на поступові реформи.

Початком революції стала “кривава неділя” 9 січня 1905 р. Вона викликала обурення по всій країні. 10 лютого у Олександрівську припинили роботу всі підприємства, на вулицю вийшло 5 тис. робітників та службовців. До страйку приєднались підприємства Оріхова, В. Хортиці. Страйк тривав до березня, більшість вимог задовольнили.

Уряд намагався розколоти суспільство, прихильники уряду почали вдаватися до погромів, часто єврейських. У Олександрівську 21-22 жовтня: 53 вбито, 10 загинуло від ран. Певною відповіддю на такі дії стало грудневе повстання. Частина робітників у той час не бачила потреби у подальшому загостренні протистояння. Цю ідею підтримувала частина партій, у тому числі українські національні, але ідеї радикальних партій знаходили у краї більш широку підтримку.

10 грудня 1905 р. в Олександрівську починається політичний страйк. Потім робітничі дружини беруть під контроль залізничні майстерні, станції Катеринську (Запоріжжя І) та Південну (Запоріжжя ІІ). 12 грудня у місті почалися бої. На допомогу повсталим прибули загони з Синельниково, Нікополя, Балабіно, Кушугума. Повстанці закріпилися на Південному вокзалі. 14 грудня розбиті. 50 повсталих загинуло, 800 заарештовано. У листопаді 1906 р. суд над керівниками повстання. Вісім чоловік засуджено до смерті, пізніше смертний вирок замінено довічною каторгою.

Відбувалися повстання у селах. У с. Андріївка вимагали передачі землі в оренду на 4 роки, зниження орендної платні, ліквідації кругової поруки. Повстання придушили козаки. Лише після початку аграрної реформи напруга на селі спала.

Проголошені маніфестом 17 жовтня політичні свободи сприяли поширенню українського національного руху у Запорізькому краї. У нас виникають “Просвіти” метою яких стало сприяння розвитку української культури і освіти українського населення рідною мовою. Влада насторожено ставилася до українських організацій. 18 червня 1908 р. діяльність “Просвіт” визнали небезпечною для держави. “Просвіта” Мелітополя була змушена обмежитися поширенням книг. Виникають українські клуби та драматичні гуртки у селах.

Початок ХХ ст. загалом вніс сподівання на прискорення прогресу. Це вплинуло і на наш край. Будуються залізниці, пароплави, виникають телефон та телеграф, поширюється популярність повітроплавання. Менш всього це торкнулося сільського населення, яке продовжувало жити за сільськогосподарським календарем. Але застосування техніки внесло у сільське життя певний динамізм. Поширюються гасові лампи, самовари, вдосконалені ручні прядки. З'являється статок і вільний час.

Міське населення більше відчуло оновлення. Збільшується кількість газет у Олександрівську ( Александровский вестник , Александровские отклики , Александровский голос), Мелітополі, Бердянську. У газетах друкують міжнародні та місцеві новини, рекламу, відомості про місцеве життя. До краю також надходили губернські та столичні газети. Різноманітна інформація стала важливим фактором побутового життя. З'явився кінематограф, цирк, приїжджали артисти, створюються театри. У 1903 р. створено “Народний дім”. Ефективно він почав діяти у 1909 р. Організовані лекції, читання, спектаклі.

Розвивалась освіта. На початок ХХ ст. у Олександрівську 20 початкових загальноосвітніх шкіл, 5 реальних та 5 комерційних училищ, 2 чоловічі та жіноча класичні гімназії. У 1900 створене середнє семикласне механічно-технічне училище (викладаються хімія, фізика, геометрія, механіка, історія, малювання, проводилася виробнича практика). З 1903 р. розпочалося навчання у школі глухонімих. У 1911 р. навчалися 227 чол. Учнів навчали також і ремесел.

У 1910 р. в с. Хортиця виникло “Товариство охоронців природи” метою якого стало збереження флори та фауни краю. Спочатку 70 членів, 1911 – 209, 1913 – 245. Члени товариства зберігали гнізда птахів, висаджували дерева, поширювали цінні породи риб, відшукували давні пам'ятки. Душею товариства був вчитель Хортицького центрального училища Петро Пилипович Бузук.


Яндекс.Метрика  
Шановні відвідувачі і користувачі сайту,
ми будемо вдячні, якщо Ви не забудете зробити посилання на нашу адресу www.meria.zp.ua
при використанні матеріалів сайту.

© 2007
Разработка сайта Smart Internet